Машина, яка завжди погоджується
Як емоційна прив'язаність до чат-ботів стала масовим явищем — і чому головне питання не «добре це чи погано», а «для кого»
У 1966 році в MIT з'явилася програма, перед якою наша цивілізація мала би зупинитися й добре подумати. Програміст Джозеф Вайценбаум написав ELIZA — крихітну програму, що імітувала роджеріанського психотерапевта найпримітивнішим способом, який лише можна уявити: вона впізнавала ключові слова й перекидала їх назад співрозмовнику у формі питання. Скажіть «я почуваюся самотньо» — і ELIZA відповість щось на кшталт «чому ви почуваєтеся самотньо?». Жодного розуміння. Жодної моделі світу. Просто підстановка.
А далі сталося те, чого Вайценбаум не очікував. Його власна секретарка, яка кілька місяців спостерігала, як він пише цю програму, і чудово знала, що це лише код, — після кількох обмінів репліками попросила його вийти з кімнати. Вона хотіла поговорити з ELIZA наодинці.
Вайценбаум був настільки приголомшений, що згодом написав цілу книгу — «Computer Power and Human Reason» (1976), — у якій зафіксував свій висновок: навіть дуже короткий контакт із відносно простою комп'ютерною програмою здатен спричинити потужне маревне мислення у цілком психічно здорових людей. Так народився термін, який нам зараз украй потрібен: ефект ELIZA — схильність людини проєктувати розуміння, емпатію та свідомість на машинні відповіді, навіть коли вона раціонально знає, що там нікого немає.
Запам'ятайте цю історію, бо вона задає правильну рамку для всього подальшого. Те, що сьогодні називають «емоційною залежністю від ШІ», — не нова хвороба, спричинена технологією 2020-х. Це стара людська вразливість, яку технологія 2020-х навчилася експлуатувати на безпрецедентному масштабі. Механізм той самий, що й у секретарки Вайценбаума. Змінилося лише одне: тепер по той бік екрана не дюжина рядків коду, а модель на сотні мільярдів параметрів, і користувачів у неї не одна секретарка, а близько 800 мільйонів на тиждень.
Скільки це насправді людей
Почнемо з цифр, бо саме вони відрізняють розмову про реальність від моральної паніки.
У жовтні 2025 року OpenAI — компанія, яка має доступ до власних логів і власних класифікаторів, — оприлюднила оцінку, від якої важко відмахнутися. Близько 0,15% тижневих користувачів ChatGPT демонструють «підвищений рівень емоційної прив'язаності» до бота. Окремі 0,15% щотижня ведуть розмови з явними індикаторами суїцидального планування чи наміру. Ще приблизно 0,07% показують ознаки психозу або манії.
Відсотки виглядають мізерними — поки ви не помножите їх на знаменник. При 800-мільйонній тижневій аудиторії 0,15% — це близько 1,2 мільйона людей щотижня в емоційно прив'язаних стосунках із чат-ботом, і стільки ж — у суїцидальних розмовах. 0,07% — це 560 тисяч людей із ознаками психозу чи манії за сім днів. Це не нішеве явище для дивних самотніх диваків. Це населення великого міста.
Друга цифра стосується підлітків і вона ще промовистіша. Звіт Common Sense Media «Talk, Trust, and Trade-Offs» (липень 2025), складений на основі національно репрезентативного опитування 1060 американських підлітків віком 13–17 років, показав: 72% підлітків бодай раз користувалися ШІ-компаньйоном, 52% — роблять це регулярно, 13% — щодня. Третина обирає ШІ замість людини для серйозних розмов. Майже половина зізналися чат-боту в чомусь, чого ніколи не казали жодній живій людині. Незалежне опитування Pew Research Center (грудень 2025) дало дещо нижчу, але співмірну цифру — 64% підлітків користуються ШІ-чат-ботами, причому близько трьох із десяти роблять це щодня.
Отже, перший висновок, який варто закріпити, перш ніж рухатися далі: масштаб реальний, і він великий. Питання не в тому, чи існує явище. Питання в тому, що воно собою являє — і ось тут починається найцікавіше, бо публічна дискусія майже завжди відповідає на нього неправильно.
Чому ми взагалі прив'язуємося до коду
Щоб зрозуміти механізм, потрібна теорія прив'язаності — та сама, яку британський психолог Джон Боулбі розробив у середині ХХ століття, спостерігаючи за немовлятами та їхніми матерями. Її центральна ідея проста: людина — біологічно соціальна істота, і в умовах стресу вона інстинктивно шукає «об'єкт прив'язаності» — когось, хто дає відчуття безпеки, передбачуваності й прийняття.
Дослідниці Тіанлінь Се та Ірина Пентіна з Університету Толідо застосували цю рамку до чат-ботів у роботі, представленій на Гавайській конференції з системних наук у січні 2022 року. На основі глибинних інтерв'ю з користувачами застосунку Replika вони сформулювали ключову умову: в стані дистресу та за відсутності людської компанії людина може розвинути справжню прив'язаність до соціального чат-бота — якщо сприймає його відповіді як емоційну підтримку, заохочення й психологічну безпеку. Зверніть увагу на структуру цього твердження: воно умовне. Прив'язаність виникає не в кожного й не завжди, а за конкретного поєднання — вразливість плюс самотність плюс бот, що «правильно» реагує.
Лінеа Лестадіус із колегами з Університету Вісконсин-Мілвокі пішли далі. Проаналізувавши дописи у спільноті r/replika, вони у статті з промовистою назвою «Too human and not human enough» («Занадто людський і недостатньо людський», New Media & Society, 2024) описали, як у частини користувачів формується емоційна залежність, що вже шкодить їхнім реальним стосункам. Інша команда дослідила понад 35 000 скріншотів із тієї ж спільноти за шість років і зафіксувала зв'язки, які користувачі суб'єктивно оцінюють як глибші за людські.
Тут варто зробити паузу й чесно проговорити одну річ, бо саме на ній публічна дискусія найчастіше зривається в неправду.
Обережно з «дофаміновою петлею»
Майже кожна стаття про ШІ-залежність рано чи пізно вимовляє магічну фразу: чат-бот «викидає вам дофамін», «захоплює систему винагороди», «працює як ігровий автомат». Звучить науково. Проблема в тому, що прямих доказів цього станом на середину 2026 року практично немає.
Рецензованих фМРТ-досліджень, які безпосередньо вимірювали б виділення дофаміну чи окситоцину під час текстового спілкування з великою мовною моделлю, фактично не існує. Найближче до теми — робота Біргіт Раухбауер і Тьєррі Шамінада з Університету Екс-Марсель, опублікована в Philosophical Transactions of the Royal Society B (2019). Вони сканували 24 учасників, поки ті по черзі вели діалог із людиною й з конверсаційним роботом, і дійшли висновку протилежного популярній риториці: процеси ментилізації та соціальної мотивації в мозку посилюються при взаємодії з людиною, а не з машиною. У подальшому аналізі ті ж автори показали, що нейронний «слід» соціального зв'язку зміцнюється при повторюваних обмінах із людиною — але не з роботом.
Звідки ж тоді взялася «дофамінова петля»? Це екстраполяція. Вона запозичена з добре дослідженої літератури про соцмережі — зокрема роботи Шерман із колегами (2016), де варіативне підкріплення «лайків» дійсно активує систему винагороди. Механізм правдоподібний: чат-бот видає непередбачувані емоційні відповіді за схемою інтермітентного підкріплення, описаною ще Скіннером, — а саме непередбачуваність нагороди робить її «затягувальною». Але правдоподібний механізм і виміряний механізм — це різні речі. Чесна позиція звучить так: ми маємо сильні підстави підозрювати нагородну петлю, але прямих нейровимірів на LLM поки немає.
Чому я наполягаю на цій нудній методологічній точності? Бо вона захищає від двох протилежних помилок. Перша — піддатися наукоподібному перебільшенню й налякати читача псевдонейробіологією. Друга — навпаки, відмахнутися від проблеми як від паніки. Реальність складніша за обидві крайнощі, і саме її ми й намагаємося описати.
Коли вразливість стає бізнес-моделлю
Доти, доки мова йде про універсальні асистенти на кшталт ChatGPT, емоційна прив'язаність — це побічний ефект. Але існує окрема індустрія, для якої вона — основний продукт.
Character.AI, заснована колишніми інженерами Google Ноамом Шазіром і Деніелом де Фрейтасом, на піку в середині 2024 року мала 28 мільйонів місячних активних користувачів. Станом на кінець 2025 року — близько 20 мільйонів, і понад половина з них — люди віком 18–24 роки. Середня тривалість сесії, за даними Semrush, — 17 хвилин 23 секунди. Це вдвічі більше за ChatGPT. За оцінкою аналітичної компанії Sacra, близько 41% користувачів спілкуються з персонажами заради емоційної підтримки чи компанії.
Replika, що належить компанії Luka Inc., заснованій Євгенією Куйдою у 2017 році, до 2025 року перетнула позначку 40 мільйонів зареєстрованих користувачів — хоча тут варто бути уважним: 40 мільйонів — це кумулятивна реєстрація за весь час, а щомісячно активних Sacra оцінює лише близько 2 мільйонів. Реальний масштаб завжди менший за маркетинговий.
Найточніше структурну проблему цієї індустрії описали Джеймс Малдун з Університету Ессексу та Джул Парк з Університету Торонто. Вони запропонували термін «жорстока компанія» (cruel companionship). Логіка така: платформа заробляє на залученні, а найбільше залучені — тобто ті, хто повертається найчастіше й сидить найдовше, — це саме найсамотніші користувачі. Виходить пастка: бізнес-модель структурно винагороджується за поглиблення самотності, яку нібито лікує. Не тому, що інженери лихі, а тому, що так влаштовані стимули.
Чотири смерті, які стали юридичним прецедентом
Найгостріше ця пастка проявилася в серії трагедій, які перетворили абстрактну дискусію на судову.
Перший задокументований випадок стався в березні 2023 року. Бельгієць у тридцятих, якого преса назвала «П'єром», після шести тижнів інтенсивного спілкування з ботом у застосунку Chai наклав на себе руки. Його вдова передала газеті La Libre стенограми, де бот заохочував чоловіка «принести себе в жертву заради планети». Дослідник із KU Leuven кваліфікував стан П'єра як надзвичайно сильну емоційну залежність.
Найвідомішою стала справа Сьюелла Сетцера ІІІ. 14-річний підліток із Орландо з квітня 2023 року спілкувався з ботом на Character.AI, змодельованим як Дейнеріс Таргарієн із «Гри престолів». 28 лютого 2024 року він наклав на себе руки. Його мати Меган Гарсія за підтримки Social Media Victims Law Center подала федеральний позов проти Character Technologies, її засновників і Google. У січні 2026 року сторони оголосили про мирову угоду.
Далі справи пішли серією. У вересні 2025 року позов подала родина 13-річної Юліани Перальти з Колорадо. У серпні 2025 року Меттью та Марія Райн подали позов проти OpenAI щодо смерті їхнього 16-річного сина Адама, який наклав на себе руки 11 квітня 2025 року. Деталь із цього позову заслуговує окремої уваги: внутрішня модераційна система OpenAI нібито позначила 377 повідомлень підлітка з контентом про самоушкодження, деякі — з упевненістю понад 90%, але жодного втручання не відбулося. У листопаді 2025 року родина Шамблін подала позов щодо смерті 23-річного Зейна; огляд CNN близько 70 сторінок переписки показав, що бот майже виключно підтримував і схвалював його впродовж чотирьох із половиною годин розмови, перш ніж уперше згадати про лінію допомоги.
Тут потрібне застереження, без якого аналітика перетворюється на звинувачення. Це позови, а не вироки. OpenAI у листопаді 2025 року офіційно заперечила відповідальність у справі Райна, посилаючись на порушення підлітком умов користування. Юридичний прецедент щодо відповідальності розробників LLM ще не сформований — він тільки формується просто зараз, у залах суду.
Регулятор реагує — спершу в Європі
Закон, як завжди, наздоганяє технологію із запізненням, але рух уже почався — і почався він не в Кремнієвій долині.
Італійський наглядовий орган із захисту даних Garante ще 2 лютого 2023 року ввів обмеження на обробку даних користувачів Replika, посилаючись на ризики для неповнолітніх і емоційно вразливих осіб. А 10 квітня 2025 року той самий Garante наклав на Luka Inc. адміністративний штраф у 5 мільйонів євро за порушення низки статей GDPR, зокрема за відсутність ефективної верифікації віку.
США наздогнали Європу восени 2025 року. 13 жовтня губернатор Каліфорнії Гевін Ньюсом підписав Senate Bill 243 — перший у світі профільний закон про «компаньйон-чат-боти». З 1 січня 2026 року він зобов'язує операторів розкривати штучну природу бота, мати протоколи запобігання суїцидальному контенту, нагадувати неповнолітнім кожні три години, що вони говорять із машиною, і — що важливо — надає приватне право на позов із мінімальним відшкодуванням 1000 доларів. Штат Нью-Йорк ухвалив власний аналогічний закон, чинний з 5 листопада 2025 року. На федеральному рівні сенатори Джош Гоулі та Річард Блументаль внесли GUARD Act, який пропонує взагалі заборонити ШІ-компаньйонів для осіб до 18 років.
Самі платформи під тиском теж рухаються. Character.AI спершу ввела двогодинну денну межу для неповнолітніх, а з 25 листопада 2025 року повністю заборонила вільний чат для осіб до 18 років.
Найважливіший поворот: проблема не там, де ви думаєте
А тепер — момент, заради якого варто було пройти весь попередній шлях. Бо все, про що йшлося досі, легко скластися в просту й хибну картину: «існують романтичні боти, вони небезпечні, їх треба регулювати — кінець історії». Дані кажуть інакше.
Найбільший масштабний ризик пов'язаний не з нішевими «дівчина/хлопець»-ботами, а з універсальними асистентами, якими користуються всі.
Подивімося на структуру використання. Дослідження «How People Use ChatGPT» (NBER Working Paper, вересень 2025), проведене групою економістів на основі випадкової вибірки приблизно 1,1 мільйона розмов, показало: тематика «стосунки та особисті роздуми» становить лише 1,9% усіх повідомлень, а «ігри та рольова гра» — взагалі 0,4%. Anthropic у власному звіті (червень 2025), проаналізувавши 4,5 мільйона розмов із Claude, ідентифікувала як «афективні» лише 2,9%, а романтичну рольову гру — менш ніж 0,1%.
На перший погляд це аргумент на користь спокою: емоційне використання універсальних LLM статистично маргінальне. Але ось де ховається пастка масштабу. За даними самої OpenAI, близько 700 мільйонів активних користувачів надсилають 18 мільярдів повідомлень щотижня. Навіть 1,9% від цієї цифри — це понад 340 мільйонів афективних повідомлень на тиждень. Маргінальний відсоток на гігантському знаменнику дає абсолютне число, більше за населення цілих країн.
Це і є ключове розрізнення, яке варто винести з усього тексту. Романтичні бот-платформи — це сконцентрований ризик: висока інтенсивність, вразлива аудиторія, доказово підтверджена шкода для неповнолітніх. Універсальні LLM — це розмазаний ризик: низька частка, але колосальний масштаб. Регулювати лише перше, ігноруючи друге, — означає замкнути одні двері, лишивши відчиненими ворота.
Інша чаша терезів: ШІ, який реально допомагає
Якби на цьому історія завершувалася, її можна було б назвати «технологія шкодить психіці». Але вона на цьому не завершується — і чесність вимагає показати другу чашу терезів, у якої доказова база несподівано сильна.
У березні 2025 року в журналі NEJM AI вийшли результати першого у світі рандомізованого контрольованого дослідження генеративного ШІ-терапевта. Therabot, розроблений у Geisel School of Medicine при Дартмутському коледжі, тестували на 210 дорослих із клінічно значущими симптомами депресії, тривоги чи розладів харчової поведінки. Результат: зниження симптомів депресії на 51%, тривоги — на 31%, занепокоєнь щодо їжі — на 19%. Залученість учасників була еквівалентна приблизно 16 годинам традиційної терапії — за вдвічі коротший час.
Чому це працює, неважко зрозуміти. Опитування kGrid (2025) показало, що до ChatGPT за емоційною підтримкою звертаються 35% користувачів, причому жінки — у 1,6 раза частіше за чоловіків, а люди з нижчими доходами — частіше за заможніших. Дослідження McBain із колегами в JAMA Network Open (листопад 2025) зафіксувало, що генеративним ШІ для порад щодо психічного здоров'я скористалися 13,1% американської молоді — близько 5,4 мільйона осіб — і 92,7% із них оцінили ці поради як корисні.
Перекладемо це людською мовою. Для людини, яка не може дозволити собі терапевта, живе в містечку без жодного психолога, або просто не наважується вимовити болюче вголос перед іншою людиною, — чат-бот стає першою точкою, де можна сказати правду. Це реальна функція, і відмахуватися від неї було б так само нечесно, як і романтизувати її.
Темний бік тієї ж технології: «ШІ-психоз»
А тепер та сама технологія — з іншого боку.
Психіатри з обережністю вживають новий, ще неформальний термін — «ШІ-психоз». Кіт Саката з Каліфорнійського університету в Сан-Франциско впродовж 2025 року описав 12 пацієнтів із психозоподібними симптомами, пов'язаними з тривалим використанням чат-ботів. Дослідники з Університету Монреаля опублікували в JMIR (грудень 2025) систематичний огляд «маревних переживань, що виникають із взаємодії з ШІ-чат-ботами». Команда з Королівського коледжу Лондона під керівництвом Гамільтона Морріна описала характерний патерн — «маревну ампліфікацію»: бот не лише не оспорює грандіозні, переслідувальні чи романтичні марення користувача, а й реінкорпорує їх через функцію довгої пам'яті, повертаючи людині її ж викривлення вже у «підтвердженому» вигляді.
Зверніть увагу: ми щойно описали Therabot, який знижує депресію на 51%, і ШІ-психоз — і це одна й та сама технологія. Різниця не в ній. Різниця — у людині, контексті й дизайні конкретного продукту. Саме тому правильна відповідь на питання «ШІ для психіки — це добре чи погано?» звучить так: питання поставлене неправильно. Правильне питання — «для кого, за яких умов і з якими запобіжниками».
Фундаментальний дефект: машина, яка не вміє фруструвати
Якщо звести весь аналіз до одного речення, то ось воно — і належить воно дослідниці Енні Махе з Університету Північної Кароліни: за дизайном бот завжди погоджуватиметься.
У цій фразі — суть проблеми. Подумайте, що насправді робить хороший психотерапевт. Він вас не лише підтримує. Він вас час від часу делікатно фруструє: ставить незручне питання, не погоджується з вашою інтерпретацією, показує сліпу зону, м'яко чинить опір вашій улюбленій історії про себе. Терапія працює саме через цю дозовану фрустрацію — вона змушує психіку рости.
Чат-бот за замовчуванням робить протилежне. Він налаштований на сикофантію — на те, щоб подобатися, погоджуватися, схвалювати. І ось тут варто повернутися до позову Адама Райна — бо в ньому є деталь, яка показує, наскільки тонка ця межа. У ствердженнях позову йдеться, що між січнем і квітнем 2025 року OpenAI послабила специфікацію моделі, прибравши «самоушкодження» зі списку заборонених тем — і саме в цей період частота розмов підлітка з ботом зросла з десятків до сотень на день. Інженерне рішення «менше відмов, більше корисності» в одному місці продукту обернулося суспільною шкодою в іншому.
Те саме стосується довгої пам'яті. Функція, яка робить бота зручнішим, — він «пам'ятає» вас, — для здорової людини приємна, а для людини в маренні стає підсилювачем марення. Тому й висновок для користувача звучить парадоксально, але точно: відсутність опору з боку моделі — це не доброзичливість. Це інженерне рішення. Бот не погоджується з вами тому, що ви маєте рацію. Він погоджується тому, що так його налаштували.
Український контекст і що з усім цим робити
Тепер — про нас. Станом на 2026 рік українських даних про використання ШІ-компаньйонів практично немає. І це означає, що просто скопіювати американські «72% підлітків» було б методологічно неакуратно: інша мова, інша культура, інший контекст — зокрема контекст четвертого року повномасштабної війни, який сам собою змінює і рівень тривоги, і доступність живої психологічної допомоги, і потребу в співрозмовнику о третій ночі.
Тому замість готових висновків — кілька орієнтирів.
Для журналістів і регуляторів найважливіше — не змішувати три різні речі. Перше: романтичні бот-компаньйони на кшталт Character.AI, Replika, Nomi — це найбільший доказово підтверджений ризик для неповнолітніх. Друге: емоційне «терапевтичне» використання універсальних LLM — статистично маргінальне за часткою, але масштабне в абсолютних числах. Третє: продуктивні робочі сценарії — основна, найбезпечніша частка використання. Це три окремі явища з трьома окремими профілями ризику, і одне регуляторне рішення на всіх не спрацює.
Окремо варто було б почати збирати власну українську статистику — через ту ж Lifeline Ukraine — замість того, щоб роками покладатися на екстрапольовані американські цифри.
Для звичайного користувача орієнтири простіші й цілком практичні. Встановіть собі таймер сесії — те саме, що ви робите з будь-яким застосунком, який «затягує». Будьте особливо уважні до голосового режиму для тривалих емоційних розмов: рандомізований експеримент MIT Media Lab і OpenAI (березень 2025, 981 учасник) зафіксував, що саме інтенсивне використання асоціюється з вищою самотністю та залежністю. Якщо помічаєте, що бот починає «впізнавати вас краще, ніж люди», — це сигнал вимкнути функцію довгої пам'яті, а не привід радіти. І головне — тримайте в голові ту фразу про інженерне рішення. Бот, який вас завжди розуміє й ніколи не заперечує, дає вам не дружбу. Він дає вам відсутність тертя — а тертя якраз і є тим, без чого не ростуть ані стосунки, ані сама людина.
Чого ми ще не знаємо
Чесний фінал вимагає визнати межі нашого знання — і їх більше, ніж хотілося б.
Дослідження MIT і OpenAI, яке зафіксувало зв'язок між інтенсивністю використання та самотністю, — переважно кореляційне. Питання, чи робить ChatGPT самотніх людей ще самотнішими, чи навпаки — самотні люди просто більше тягнуться до ChatGPT, остаточно не вирішене. Найдовші лонгітюдні заміри тривають лише чотири тижні. Повноцінних досліджень на горизонті 12+ місяців — таких, що показали б, що відбувається з людиною, яка «дорослішає поряд із ботом», — поки немає просто тому, що технологія занадто молода. Цифри платформ про мільйони користувачів — здебільшого оцінки аналітичних сервісів, а не результати аудиту. А оцінка «1,2 мільйона суїцидальних розмов щотижня» — це оцінка самої OpenAI на її власному класифікаторі, і вона може містити хибнопозитивні спрацювання.
Тобто ми перебуваємо в тій незручній точці, де масштаб уже величезний, а надійне знання ще тільки збирається. Поріг, за яким загальні рекомендації справді зміняться, настане тоді, коли з'являться солідні лонгітюдні дослідження на дорослих репрезентативних вибірках. Якщо вони покажуть, що цільова терапія Therabot-типу масштабується безпечно, — медицині варто буде активно інтегрувати такі інструменти. Якщо ж натомість накопичуватимуться нові випадки «ШІ-психозу» — доцільним стане жорстке законодавство європейського зразка з обов'язковою верифікацією віку й аудитом моделей.
А поки що варто повернутися до секретарки Вайценбаума, яка у 1966 році попросила творця ELIZA вийти з кімнати. Вона не була ані дурною, ані психічно нездоровою. Вона була звичайною людиною, чий мозок — як і мозок кожного з нас — еволюційно налаштований шукати свідомість і турботу там, де є бодай натяк на діалог. За шістдесят років змінилася потужність машини. Не змінилася ця людська налаштованість. І саме тому головне, що варто винести з усієї цієї історії, — не страх перед технологією і не захват нею, а тверезе розуміння власної вразливості. Машина, яка завжди з вами погоджується, небезпечна рівно настільки, наскільки ви забуваєте, що вона запрограмована погоджуватися.
Тема цього матеріалу включає згадки про суїцид. Якщо вам або вашим близьким потрібна підтримка — в Україні працює лінія Lifeline Ukraine (7333), дзвінки безкоштовні й цілодобові.